10

ВАША МРІЯ ТА БОЖЕ ПРОВИДІННЯ

(ПРОЧИТАЙТЕ БУТТЯ 45:4–8; 50:19–20)

Найскладніше для кожного з нас — навчитися тлумачити життєві трагедії так, щоб їх можна було витримати. Ох, якби тільки ми вміли читати Божий щоденник! Якби могли зрозуміти Його приховані наміри!

Йосиф зазнав чимало страждань через свою сім’ю та єгипетські перипетії. І все ж він продемонстрував видатну проникливість і зрілість, побачивши в усьому, що з ним сталося, Божу руку. У нього було всеосяжне і логічно зв’язне уявлення про те, що богослови називають Божим провидінням.

Відкрившися своїм братам, Йосиф розумів, що ті боятимуться його й очікуватимуть помсти, на яку, безумовно, заслуговували. Але він здивував їх, запропонувавши погляд на свою долю з Божої перспективи. Йосиф сказав братам, що не варто сумувати про те, що трапилося, тому що Бог використовував ці події, щоб зберегти життя безлічі людей, підготувавши Єгипет до часів голоду. Він узагальнив своє розуміння ситуації в одному загадковому твердженні: «Отже, не ви послали мене сюди, а Бог» (Буття 45:8).

Богослов’я Йосифа можна підсумувати в одній фразі: «ви продали мене сюди, бо Бог послав мене» (вірш 5). Він розумів, що за порочними руками його братів ховалася доленосна рука Бога. Що б не говорили про богослов’я Шекспіра, він мав абсолютну рацію, коли сказав: «Є, мабуть, на світі божество, що влаштовує наші долі по-своєму» («Гамлет», акт V, сцена II).

Тільки уявіть! Жорстокість братів Йосифа вписувалася в рамки Божого провидіння. Не вони, а Всемогутній послав його до Єгипту з конкретним завданням.

Після смерті Якова брати знову подумали, що Йосиф може змінити своє ставлення до них і звести рахунки. У нього з’явилася можливість узяти правосуддя у свої руки і визначити їм покарання, якого ті цілком обґрунтовано очікували. Але Йосиф дав братам ще один урок про Божу турботу і провидіння. Він сказав, що їм нема чого боятися, бо він не має наміру займати місце Бога, Який єдиний має право вершити правосуддя. Тоді Йосиф додав: «Ви замислювали проти мене зло, однак Бог повернув це на добро, аби сталося так, як є сьогодні, щоб зберегти при житті численний народ» (50:20).

Вони хотіли заподіяти зло, але в Божому задумі було добро! Брати продали Йосифа в Єгипет, але насправді це Бог послав його туди. Йосиф не просто сказав, що Бог перетворив зло на добро, аби привести історію до щасливого кінця, а наголосив, що його продаж у рабство була частиною Божого плану з порятунку людей та переселення сім’ї Якова до Єгипту. Порочна воля людини та благі Божі наміри сходяться разом, щоб здійснити задуми Всемогутнього.

Слово «провидіння» вказує на той факт, що Бог зберігає Своє творіння і направляє всі події до призначеного кінця. Богослов Луїс Беркгоф визначає цей термін як «безперервний прояв Божої активності, за допомогою якої Творець зберігає все Своє творіння, діє в усьому, що відбувається у світі, і спрямовує всі події до їхнього призначеного кінця» (Systematic Theology, Grand Rapids: Eerdmans, 1959, 166).

Бог здійснює управління для досягнення Своїх цілей і контролює все і завжди. Він знає, що робить, а Його наміри мудрі та добрі в будь-який час. Усе спрямовується до того, щоб була явлена Його слава, навіть якщо нам не завжди зрозуміло, яким чином досягається ця мета.

Давайте проаналізуємо доктрину провидіння, а потім спробуємо зрозуміти, що мав на увазі Йосиф, коли сказав, що це саме Бог привів його до Єгипту. Крім того, нам треба краще розібратися з тим, яким чином чиїсь злі задуми можуть обернутися нам на благо.

СФЕРА ДІЇ ПРОВИДІННЯ

Що з того, що відбувається у всесвіті, відповідає параметрам Божої турботи? Звичайно ж, відповідь: «Усе». Розглянемо по пунктах.

1. Фізичний всесвіт.

У Писанні чітко сказано, що Бог регулює рух планет і визначає погодні фактори. Наприклад, Його інтерес до всесвіту настільки великий, що Він називає зірки по імені та стежить за тим, щоб небесні тіла слідували своїм призначеним траєкторіям (Ісаї 40:26). Воістину, небесні воїнства схиляються перед Господом у тому сенсі, що підкоряються Його суверенній волі (див. Неємії 9:6). Бог «утримує все словом Своєї сили», і у всесвіті «все існує в Ньому» (Євреїв 1:3 і Колосян 1:17).

Іноді навіть у християн складається враження, що Бог установив закони природи і більше не втручається в наші справи. Якщо ж час від часу Він все-таки вирішує вплинути на перебіг подій, то ми називаємо це «чудом». Іншими словами, люди вважають, що Бог бере участь у житті та справах цього світу лише епізодично.

Це, звичайно ж, нісенітниця. У Біблії сказано, що Бог дбає про всесвіт постійно. Він підтримує його кожної миті, зберігаючи в гармонії зі Своєю безперервною активністю. Як зауважив Дональд Карсон: «Чудо — це не коли Бог чинить щось, прагнучи змінити перебіг подій; це коли Бог чинить щось незвичайне» (How Long O Lord? Grand Rapids: Baker Book House, 1990, 242).

Коли хвилі накочуються на берег, залишаючи візерунки з піску на пляжі, Бог стежить за кожним буруном і визначає довготу та широту місця розташування кожної піщинки. Він бере активну участь у житті Свого творіння. Кількість волосся на нашій голові постійно перераховується (у середньому людина втрачає за день тридцять волосків, і замість них зазвичай виростають нові!).

Що стосується тварин, Бог зберігає в них життя, яке їм дає. «Ти вирощуєш траву для худоби й зелень на вжиток людини, та щоб земля давала свої плоди… Леви ричать у пошуках здобичі, просячи у Бога для себе поживи» (Псалом 104:14, 21).

Ми ніколи не подумали б, що тварини «просять у Бога для себе поживи», оскільки приписуємо їхній апетит природі. Але все це належить до сфери Божого панування над планетою, а отже, перебуває під Його контролем. Коли якийсь горобець падає на землю, це не залишається непоміченим Богом. Природа — це, звичайно ж, не Бог, але вона виконує Його розпорядження.

2. Людство

Більшості з нас не становить особливих труднощів повірити в те, що Бог керує фізичним всесвітом. Набагато важче нам уявити, що Він також контролює дії та долі людей.

Однак Божа турбота поширюється як на людство загалом, так і на Його народ зокрема. Павло сказав, що Бог дає всьому життя і дихання і що «створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання» (Дії 17:26).

Якщо задатися питанням про те, чому сини Яфета вирушили до Європи, а сини Хама — до Єгипту, то ми повинні пояснити це Божим проводом. Він визначив, де будуть жити різні племена і де пройдуть кордони.

Але що ж сказати про уряди цього світу? Коли серце царя Навуходоносора сповнилося пихи, Бог вирішив упокорити його, щоб той міг віддати славу Богові. Після того, як він був приречений жити як тварина, Навуходоносор покаявся і визнав, що Бог є Владикою всесвіту. Ось його сповідь:

Коли ж минули ті дні, я, Навуходоносор, звів свої очі до небес! Мій розум повернувся до мене, і я поблагословив Всевишнього, прославив і звеличив Того, Котрий живе вічно, а Його влада є постійною владою, і Його царство — з роду в рід. Всі мешканці землі, порівняно з Ним, — ніщо. Він чинить за Своєю волею, як з Небесними силами так і з тими, що живуть на землі. Немає нікого, хто міг би стримати Його руку і спитати Його: Що Ти робиш?

Даниїла 4:31–32

Пиха довела цього царя до божевілля, але здоровий глузд повернувся до нього, коли він усвідомив, ким є в присутності Владики-Бога. Бог робить у цьому світі і взагалі у всесвіті все, що забажає.

Але якщо Божі провидіння і керівництво поширюються практично на все, включно з людством, то чи не є ми просто роботами, які діють згідно з божественним волевиявленням? У якому сенсі можна сказати, що злодіяння братів Йосифа було Божою волею? Це підводить нас до складного питання тлумачення Божого провидіння.

ТЛУМАЧЕННЯ ПРОВИДІННЯ

Існують два різні тлумачення Божого провидіння. Армініанство вчить, що Бог не контролює вільну волю людини і пасивний щодо вчинків людей. Він допускає людське зло, але не ініціює його і не чинить будь-якого прямого або непрямого впливу на рішення, які приймають люди.

Армініани сказали б, що Бог міг дати Йосифові сон, що пророкує майбутнє, але дії братів цілком ґрунтувалися на їхньому вільному волевиявленні. Іншими словами, вони могли б вирішити вбити Йосифа, залишити його в ямі або повернути батькові живим-здоровим. (Цілком очевидно, що, якби брати обрали один із цих варіантів, Йосифу мав би наснитися якийсь інший сон.) Армініанство каже, що Бог спостерігає за тим, що відбувається, але не здійснює прямого управління. Ще б пак, — адже Він не може вплинути, не зазіхнувши на свободу людської волі. Виходячи з такого тлумачення, складно зрозуміти, чому Йосиф сказав: «Ви продали мене сюди, бо Бог послав мене».

Згідно з армініанським вченням Божі наміри залежать від рішень людей. Отже, Він не міг запланувати використати Йосифа, щоб привести до Єгипту народ Ізраїля, який зароджувався. Бог так само не міг запланувати час і обставини смерті Христа, оскільки все це залежало від вільного людського волевиявлення. Будь-якому конкретному наміру Бога могли перешкодити люди, які ухвалили рішення, що суперечать Його плану.

Кальвіністи вчать, що Бог спрямовує людську волю за допомогою вторинних причин, тобто непрямої мотивації. Це означає, що всі події контролюються Його провидінням. Бог не програмує людей творити зло (як комп’ютер), але впливає на людську волю через спонукання, бажання і схильності. Ось чому сказано, що Він зробив непоступливим серце фараона (імовірно, використавши для цього сатану) і підносив для виконання Його наказів злих людей на кшталт халдеїв (2 Царів 24:2). Ці події не були віддані на відкуп людській волі, але зрештою спрямовувалися Богом.

Відповідно до вчення кальвіністів, Бог хоча й не творить зла, але зумовлює його як наслідок вторинних причин. Вони стверджують, що навіть якщо ми просто скажемо, що Бог «допускає зло», то факт залишається фактом: Він міг би і «не допускати зла». Таким чином, усе, що коїться, перебуває безпосередньо у сфері дії Його провидіння.

Якщо сказано, що Бог дозволив чомусь статися, то, значить, Він фактично визначив це. Саме на цій підставі Вестмінстерське сповідання віри стверджує, що Бог «зумовив усе, що має статися» (Вестм. сповід. 3:1).

Люди лишаються відповідальними за свої рішення, тому що приймають їх, зважаючи на власні схильності та бажання. Але за цим впливом стоїть дія Божого провидіння. При цьому Бога не можна звинувачувати у злі, оскільки Він не робить його Сам.

Напевно, краще за все це ілюструє смерть Христа, до якої призвели гріховні бажання людей. Тим не менш, ці люди виконували передвизначений Божий план. «Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю, аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося» (Дії 4:27–28). Лиходії зробили те, що мали намір вчинити, але вони не могли зробити нічого іншого, оскільки Бог призначив Христові померти саме так і саме тоді. Однак вони не були роботами, що діють без усвідомленого бажання та злих намірів. Отже, вони винні у своїх гріхах.

Над цим протиріччям між Божим всевладдям і людською відповідальністю ламали голови найкращі з богословів. Є дві істини, які ми повинні прийняти вірою, хоча їх складно поєднати в нашому розумі.

1) Люди — не роботи, а відповідальні створіння, які цілком усвідомлюють свої вчинки.

2) Бог спрямовує історичні події таким чином, щоб усе відбувалося згідно з Його волею та намірами.

Мета цього обговорення — не розв’язати вищезгадану загадку, а допомогти всім нам повірити в те, що у трагедій, які випадають на долю Божих дітей, є прихована мета. Ми — не жертви долі, але об’єкти провидіння, і тому можемо вірити, що для досягнення вищої мети Він здатен використовувати навіть біль і несправедливість.

Тут нам достатньо просто визнати, що Йосиф розумів: гріховний вчинок його братів був кроком в напрямку досягнення гідної мети, передбаченої Богом. Як уже зазначалося раніше, навіть якщо ми просто скажемо, що Бог дозволив братам продати Йосифа, очевидний факт полягає в тому, що Він міг і не допустити цього. Божий план повинен був здійснитися.

Лише таке розуміння божественного провидіння дало змогу Йосифові сказати: «Ви продали мене сюди, бо Бог послав мене». Так, його гіркий досвід у Єгипті був Божою волею для нього. Йосиф жив досить довго, щоб побачити, як Бог обернув зло на добро. Але навіть якби він за своє життя і не бачив закономірності Божих намірів, це нічого б не міняло.

Корали трудяться в морі, будуючи рифи з матеріалів, які воно дає. Корали не знають, що вийде в результаті їхньої праці, і не можуть побачити це. Подібним чином дії людей ведуть до славного здійснення досконалих Божих задумів.

Якщо саме Бог послав Йосифа до Єгипту, то хіба не мав Йосиф права злитися на Бога за вибір такого жорстокого способу транспортування? Хіба не можна було вигадати нічого іншого, окрім як бути проданим власними братами — його плоттю і кров’ю?

Як і всі ми, Йосиф мав дійти висновку, що не має права ставити під сумнів плани Всемогутнього. Це не означає, що нам ніколи не слід висловлювати Богові свої сумніви або навіть гнів. Ми знаємо, що Давид чинив так (Псалом 77:7-10). Коли ми щирі у своєму послуху, то, ставлячи запитання, відчуємо, як Бог проллє благодать у нашу душу, щоб ми змогли витримати випробування. Бог не обіцяв берегти нас від неприємностей, але обіцяв допомагати посеред них, коли ті трапляються.

Йосиф був явно в ладах із таємницею Божого провидіння.

НАСЛІДКИ БОЖОГО ПРОВИДІННЯ

Яким же чином Боже провидіння впливає на наше життя? Зробимо паузу, достатньо тривалу, щоб виявити нашу власну мрію у здійсненні глобальної Божої волі.

1. За великим рахунком, усе походить від Бога

Фраза «Божа воля» в Писанні має два різні значення. Зазвичай вона описує явлену Божу волю, Його бажання для нас як Його дітей. «За все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас» (1 Солунян 5:18).

Але іноді про Божу волю йдеться як про більш масштабний план для всього світу і всесвіту. Павло вчив, що нам було наперед призначено стати спадкоємцями «за передбаченням Того, Хто все здійснює за рішенням Своєї волі» (Ефесян 1:11). Чим довше ми знаємо Бога, тим більше переконуємося, що у всього є своє місце в досконалому Божому задумі для цього світу. Це не означає, що ми приписуємо зло Богові або відмовляємося взяти на себе відповідальність за власні вчинки. Ми просто все пов’язуємо з Його таємними цілями.

У Йосифа було достатньо духовної проникливості, аби зрозуміти, що несправедливість, жертвою якої він став, не була відхиленням від Божої волі для нього, але строго відповідала Божим намірам. Господь був з Йосифом не лише наприкінці, а й на початку його життя. Він дізнався, що промінь світла може проникнути навіть у в’язницю, якщо з тобою Бог, а біль від кайданів не такий сильний, коли Всемогутній огортає їх Своєю любов’ю.

Сьогодні ми можемо бути впевнені в Божій присутності посеред нашої скорботи, самотності та розчарування. Щоб втішитися Божою присутністю, не обов’язково очікувати поліпшення наших обставин. Сьогодні Він з нами точно так само, як був з Йосифом у в’язниці або з Мойсеєм на горі Синай. Блаженні впевнені в тому, що присутність Всемогутнього не залежить від непередбачуваних подій або мінливих обставин, у яких ми опиняємося, взаємодіючи з іншими людьми.

2. Бог здобуває зі зла добро

З доктрини провидіння випливає, що зрештою кожне окремо взяте зло робить свій внесок у велике благо, до якого незмінно прагне Бог. Це, звісно ж, сповідання віри, оскільки нам не зрозуміло, яким чином Бог може вплинути на настільки чудові перетворення. Однак Всемогутній здатен взяти злочин, нещасливий шлюб, хворобу чи фізичну неміч і використати їх для Своєї слави.

Напевно, найважливіший крок, який треба зробити кожному з нас, — це повірити в те, що Бог діє через усе, що з нами відбувається. Ми часто бунтуємо проти Нього, бо вважаємо, ніби Він абсолютно не здатний використати складні життєві ситуації на добро. Але Павло пише: «Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його передбаченням, усе сприяє до добра» (Римлянам 8:28).

Чи включає оце «усе» гріх у житті віруючого? Як людина, яка занапастила свою сім’ю перелюбом або розлученням, або та, яка руйнує чужі життя, може продовжувати вірити, що все це сприяє до добра?

По-перше, ми повинні розуміти, що наведена вище обітниця обмежується віруючими, тобто тими, хто покликаний за Божою волею. Ненавернені існують для найвищого Божого блага, але не все сприяє їм до добра. Ісус сказав про Юду: «Краще б йому було не народитися».

Обітниця Павла стосується віруючих: Бог усе обертає на добро для Себе і для них. Коли ми грішимо, Він дисциплінує нас для нашої користі та Своєї слави. У цьому сенсі Бог ніколи не перестає діяти в наших падіннях і гріхах та використовувати їх. Його мета — отримати добро з того безладу, який ми створюємо. Так що Бог обертає на добро в буквальному сенсі все.

По-друге, виявляючи послух Богові, ми стаємо найяскравішим прикладом того, як Його найвище благо збігається з нашим, оскільки Бог використовує випробування, щоб більше уподібнити нас Христу. Як наслідок, ми можемо сміливо дивитися в обличчя не тільки життю, а й смерті, знаючи, що все це нам на добро. «Тому ми не втрачаємо відваги. Хоч наша зовнішня людина зітліває, проте наша внутрішня людина оновлюється день у день. Адже наше тимчасове легке терпіння готує нам понад міру вічну славу, оскільки ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне» (2 Коринтян 4:16–18).

Павло використовує тут три протиставлення: (1) зовнішня людина, що зітліває, і внутрішня, яка оновлюється; (2) тимчасове терпіння та вічне блаженство; (3) фізичний світ і вічний невидимий. У результаті цього радикально нового підходу до життя ми успадкуємо «понад міру вічну славу», яка набагато переважує всі наші випробування тут, на землі. Покладіть на одну чашу терезів Землю, а на іншу — пір’їнку. Саме так виглядають розчарування, з якими ми стикаємося тут, порівняно зі славою, що чекає на нас у вічності.

Якби ми запитали в Йосифа, чи варто було йому страждати двадцять два роки, то він, звісно ж, сказав би: «Тисячу разів так!» Попереду на нього чекала ціла вічність, щоб насолодитися винагородою за свої страждання. Він дивився на всі події свого життя крізь призму вічності. Перипетії Йосифа послужили йому на благо, а Богові — на славу.

3. Ваша мрія і Боже провидіння

Раніше в цій книзі я поставив запитання, яке часто спадає нам на думку. Як відрізнити мою власну мрію від тієї особливої, яку має для мене Бог? Це фундаментальне питання, тому що ані обставини, ані чужі помилки ніколи не зможуть зруйнувати мрію, якщо її дав Бог. Наші ж особисті мрії постійно заходять у глухий кут, змінюють напрямок і розсипаються через життєві ситуації або вчинки інших людей. Але те, що Божа мрія здійсниться незважаючи ні на що, дає нам привід не падати духом.

Спочатку нам, можливо, не вдасться відчути відмінність, оскільки ми не бачимо кінцевої Божої мети для нас. Я двічі був закоханий у різних дівчат і анітрохи не сумнівався, що кожна з них — саме та, кого Бог обрав мені за дружину. У той час мені ніхто не міг сказати, що все це — лише мої мрії, а не Божа воля. Обидва рази я був упевнений, що моя мрія збігається з Божою!

Але ми, на відміну від Бога, не бачимо майбутнього. На доказ того, що я не всезнаючий, змушений смиренно визнати, що я був абсолютно не правий у тлумаченні тих мрій. Ані та дівчина, з якою я зустрічався в старших класах, ані та, яку я пізніше зустрів у коледжі, не були Божою мрією для мене. Як я дійшов такого висновку?

По-перше, якщо ми прагнемо слідувати за Божою мрією, то вона витримає всі випробування, тоді як наші власні мрії розіб’ються вщент. Час зрештою покаже, які бажання походили від нас самих, а які були дані Богом. Божа мрія завжди тріумфуватиме в житті тих, хто шукає лише Божої волі.

У Йосифа був дідусь на ім’я Ісаак. Одного разу Бог сказав Авраамові взяти Ісаака і принести його в жертву на горі Моріа. Авраам послухався незважаючи на свої побоювання. Але Бог в останню хвилину зберіг життя Ісааку, пославши ангела, щоб той втрутився. Ісаак був здійсненням Божої мрії для Авраама. Не дивно, що Бог зберіг життя хлопчикові. Для цього юнака Він намітив план, і він мав здійснитися.

Бог не губиться, коли ми віддаємо Йому свої мрії, хоч би якими розбитими або недосконалими вони були. Він — фахівець з вилучення найкращого з того, що ми Йому довіряємо, коли це цілком належить Йому. Недарма кажуть, що Бог може скласти докупи будь-яке розбите життя, якщо тільки ми віддамо Йому всі уламки.

По-друге, наші мрії зазвичай стосуються зовнішнього життя (шлюб, кар’єрне зростання, опанування цікавої професії), проте головна Божа мрія для нас — це завжди розвиток характеру, поглиблення наших з Ним взаємин. Заїжджена фраза залишається, проте, вірною: ви самі цікавите Бога набагато більше, ніж те, що ви робите.

У Бога для Йосифа було й багато інших мрій, що не описані в Біблії явно: мрія про те, що він залишиться вірним на багаторічній самоті, що він збереже себе в чистоті перед спокусою і не втратить смирення, коли піднесеться. Для Бога такі «сердечні» мрії важливіші за «осмислені».

Ось чому навіть тим, чиї особисті мрії зазнали краху, не варто падати духом. Бо в Бога ще залишилася якась мрія для них. Жінці біля криниці, яка бачила, як із черговим нещасливим шлюбом дедалі більше тануть її мрії, Христос пообіцяв внутрішні ресурси вічного життя. Вона все ще могла стати прихильницею Всемогутнього і тим самим привернути Його великодушну увагу: «Але надходить час, — і вже тепер він є, — коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає Собі таких поклонників» (Івана 4:23).

Якщо Божу мрію вважати мрією про душу, а не про кар’єру, то ми зможемо зрозуміти, чому в Бога ще залишається мета для нас попри наше минуле. Йосиф зрозумів, що внутрішня мрія — це підготовка до досягнення мрії зовнішньої. Іноді наші мрії про те, що робити, повинні перетворитися на мрії про те, ким бути.

У спробах відрізнити власні мрії від Божих, єдиний вихід — цілковито віддати свої мрії Богові, дозволивши Йому Самому вирішувати, які з них уціліють, витримавши всі життєві обставини. Люди часто ставлять запитання: «Чи вдасться тішитися виконанням Божих мрій внутрішнього характеру — про нашу близькість із Ним, — навіть якщо всі інші мрії не здійснилися?»

На мій погляд, прекрасний приклад нам дає Мойсей. Його мрія стати лідером у Єгипті зазнала краху, коли він ототожнив себе зі своїм народом і вбив єгиптянина. Втікши в Мадіямську землю, він став пастухом, опанувавши ту саму професію, що вважалася огидною серед єгиптян (Буття 46:34). Безсумнівно, все це стало джерелом розчарування для Мойсея. Його навчили ієрогліфічної писемності, хімії, математики й астрономії, і ось, йому довелося відкласти ці навички і займатися справою, до якої йому з дитинства прищеплювали відразу. Важко уявити собі людину такої кваліфікації, яка займалася б настільки низькою роботою!

І все ж Мойсей зрозумів, що деякі уроки неможливо вивчити в палаці. Вони осягаються лише в пустелі, і це повинен засвоїти кожен з нас. Іноді Бог дозволяє нашим мріям зруйнуватися, щоб ми могли переорієнтувати свою увагу на внутрішні якості душі, які для Нього важливіші за наші досягнення.

Мойсей і Йосиф зрозуміли, що насправді питання не в тому, чи здійсниться наша мрія. Головне — чи здійсниться Божа мрія! Тому Господь використовує несправедливість, біль і сльози, щоб Його мрії здійснилися в нашому житті.

У Йосифа були всі підстави стверджувати, що злі наміри його братів стали частиною Божого задуму на добро. Озираючись назад, він бачив, що його не продали, а послали до Єгипту! І послав його туди Бог.

Блаженні ті, хто має віру побачити, що навіть лиходійства людей проти нас перебувають у межах Божого плану, будучи частиною глобальної картини Його волі.

Те, що не можна витримати від рук людей, стає нам під силу, коли здійснюється рукою Божою.

Не згаси своєї мрії

ЕРВІН ЛЮЦЕР

Не згаси своєї мрії

уроки з життя Йосифа

^{ЕРВІН ЛЮЦЕР}

_{уроки з життя Йосифа}