Передмова
Я вважаю за конечне написати вам,
щоб заохотити вас боротися за віру,
раз назавжди передану святим
(Юди 1:3). [1]
Чи віддали б ви своє життя за справу, яку не розумієте до кінця? Чи намагалися б ви переконати когось іншого долучитися до вас? Ні, і я не робив би цього також. Саме тому я вирішив написати цю книгу і запросив Гарольда Фікетта долучитися до мене.
Християни, які сповідують християнство, здебільшого не знають, у що вони вірять, а тому не можуть ані зрозуміти, ані захистити християнську віру — і тим більше втілювати її в житті. Чимало тих речей, які ми говоримо невіруючим, не відображають справжнього християнства. І переважна частина невіруючих черпає свої уявлення про християнську віру зі стереотипів та карикатур, які створює популярна культура.
Коли я повідомив друзям, що хочу написати доступну книгу, яка приблизно на двохстах із чимось сторінках підсумує основні істини християнства, дехто з них стверджували, що це неможливо — надто широка тема, зауважували вони, вже не кажучи про всілякі богословські підводні камені. Інші подумали, що нікого не зацікавить порохнява доктрина й історія. Але минуле не лише формує сучасне, воно також показує нам майбутнє. Ми бачимо набагато більше й далі, стоячи на плечах тих, хто йшов перед нами.
Тож ця книга про віру, що «раз назавжди передана святим» — основи, у які завжди вірили всі справжні християни й які Клайв Люїс назвав «просто християнством». У певному сенсі тут немає нічого нового — нічого, що годі знайти в Писанні та в наших символах віри, які відображають апостольське вчення, або не можна виснувати з Писання, коли ми прагнемо зрозуміти сучасний світ. І попри це, тут йдеться також про нове — повсякчасно нове, тому що воно вічне.
Ця книга писалася з глибоким переконанням, що саме це повинні обороняти люди, визнаючи християнську віру посеред неймовірних викликів нашого часу. Вона відображає найглибші впливи на моє життя, які започаткувала книга «Просто християнство» Клайва Люїса, ставши величезним внеском у моє навернення. Ми також черпали натхнення з класичної праці Дороті Сеєрс «Доктрина або хаос» і знакової книги великого християнського державного діяча й аболіціоніста Вільяма Вілберфорса «Справжнє християнство».
Крім того, є й інші твори, які справили на мене величезний ефект: різноманітні та легкодоступні писання Джона Стотта, такі як «Основи християнства»; робота Джона Ґрейшема Мейчена, який 75 років тому відважно захищав віру у великій книзі під назвою «Християнство і лібералізм». Чимало аргументів, які ви побачите, походять також від Ґ.К. Честертона, і зокрема його книги «Ортодоксія»; творів Абрахама Кайпера і Френсіса Шеффера, чиї писання змінили моє богослов’я та світогляд.
Я надихався «Систематичним богослов’ям» Беркгофа, яке було моєю настільною книгою протягом багатьох років, і тепер — «Систематичним богослов’ям» Томаса Одена, його надзвичайно корисним поглядом на патристичний період, коли пам’ять про вчення апостолів була ще досить свіжою. До того ж ви побачите більш недавній вплив Родні Старка — відомого соціолога, який розпочав як скептик і завершив як вірний, а також Тімоті Джорджа, Джима Пакера, Ніла Плантінґи і Річарда Нойгауза.
Для перших читачів обкладинка виявилася провокативною. Вона зображає двері, які ведуть усіх людей з темряви до світла. Дорога крізь них вузька, каже нам Придверник, але він обіцяє відчинити двері та привітати нас у Його світлі. Бо Він є світло, яке освітлює все інше, і саме тому християнська віра вабить і притягує; це найбільша надія світу, а не те, що йому нав’язують.
Ви зауважите, що двері досі відчинені, але відхилені лише трохи. Західна культура робить усе, що спроможна, щоб зачинити ці двері. Але Придверник (який і є Дверима) ніколи не допустить, щоб вони зачинилися повністю.
Він запрошує вас увійти в них.
І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я — Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя».
— Івана 8:12