Розділ 10

СМИРЕННЯ І ЄВАНГЕЛІЄ

Ісус у відповідь сказав їм: «Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише — хворі. Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних».

Лука 5:31–32

Апостол Павло написав своє Перше послання до Коринтян приблизно в 54 році. У ньому він назвав себе «найменшим з апостолів» (1 Коринтян 15:9). У 62 році в своєму Посланні до Ефесян він вважав себе «найпослідущим з усіх святих» (тобто останнім серед усіх віруючих — Ефесян 3:8). Приблизно в 63–64 роках у Першому посланні до Тимотея він назвав себе першим з грішних (1 Тим. 1:15).

З найменшого із апостолів до найпослідущого з усіх святих і далі — до першого з грішних, і все це за період приблизно в десять років. З першого погляду може здатися, що Павло регресував у своєму християнському житті, але насправді це був поступ. Павло зростав у смиренні, одній з двох (разом з любов’ю) найфундаментальніших рис характеру християнина.

Якщо ви чесно оцінили себе у світлі восьми рис Блаженств, то, можливо, побачили себе гіршим грішником, ніж вважали раніше. Вам може навіть захотітися долучитися до апостола Павла, назвавши себе першим з грішних. Якщо ви так себе оцінюєте, то ви на вірному шляху. Це ознака того, що ви зростаєте у смиренні. Що, однак, не дасть нам занепасти духом, коли ми будемо дедалі більше усвідомлювати гріх, який продовжує в нас жити? Відповідь — євангеліє.

Саме євангеліє, Добра Новина, говорить про те, що наші гріхи — скільки б їх не було і якими жахливими вони б не виглядали — всі були прощені завдяки Христовій смерті на хресті. І, більше того, нам не лише прощено, нам насправді ще й зарахована праведність Самого Христа.

Більшість християн вважають, що євангеліє призначено лише для невіруючих. Вони розглядають його лише як двері, через які ти проходиш, щоб отримати спасіння. Реальність, однак, така, що євангеліє більше схоже на шлях, яким ти йдеш решту свого життя, поки не зустрінешся з Господом. Іншими словами, віруючим потрібно застосовувати до себе євангеліє щодня. Чому? Тому що ми досі є практикуючими грішниками і без щоденного запевнення євангелія можемо почати думати, що ми втратили прихильність Бога (принаймні на той день). `

Деякі люди, які щиро хочуть зростати в християнському характері, кажуть, що їм здається, ніби «Бог постійно змінює правила гри»: чим більше вони зростають, тим більше бачать, як далеко їм ще потрібно зростати.

Правда, однак, у тому, що Бог не змінює правил. Він установив одну непорушну ціль, якої жоден з нас ніколи не зможе досягнути. Вона сформульована в Галатів 3:10:

Усі бо, які покликаються на діла закону, — під прокляттям, бо написано: «Проклят усякий, хто не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі закону».

Зверніть увагу на слово «все». У даному контексті це абсолютний термін, який означає «без винятків».

«Все» у Галатів 3:10 стосується «книги закону». Хтось підрахував, що в одному Старому Завіті є понад 600 заповідей від Бога. Але Ісус підсумував їх усіх лише у двох:

Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.

Матей 22:37–40

Ісус підсумував усі ці більш ніж 600 заповідей двома: Люби Бога усіма своїми силами і люби ближнього свого, як себе самого. Це і є непорушна ціль Бога, і ніхто з нас ще ані трохи не наближався до її досягнення, навіть у наші найкращі часи.

Це погана новина. Але добра — це те, що існує Той, хто її таки досягнув: наш Господь Ісус Христос.

За свої тридцять три роки на землі Ісус прожив досконало праведне життя. Він ніколи, жодного разу не згрішив. Автори Нового Завіту послідовно свідчать про Христову безгрішність. Павло сказав, що Він «не знав гріха» (2 Коринтян 5:21). Автор Послання до Євреїв зауважив, що «Він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха» (Євреїв 4:15). Апостол Петро писав, що Він «не вчинив гріха» (1 Петра 2:22), а Йоан зазначив: «Гріха в Ньому нема» (1 Йоана 3:5). Це підтвердив і сам Ісус: «Я постійно те чиню, що до вподоби Йому [Отцю]» (Йоан 8:29).

Так, Ісус досягнув рівня досконалої праведності. Фактично нам слід казати не «Він досягнув його»; радше Він завжди був на цьому рівні, від самого народження до моменту, коли віддав Своє життя на хресті. Тридцять три роки досконалої праведності, і Він усе це прожив замість нас як наш представник перед Богом. В кінці свого досконало праведного життя Він добровільно помер на хресті, щоб задовольнити справедливість Бога, — знову замість нас, заступаючи нас перед Богом.

Перший розділ у цій книзі має назву «Приписи й обітниці», але є ще одна зв’язка слів, яка так само вагома: «приписи і покарання». Кожен закон, навіть у наших земних реаліях, має мати покарання за його недотримання, в іншому разі він не може застосовуватися. І згідно з Божим законом покаранням є смерть — і фізична смерть, і вічна, духовна смерть (Римлян 6:23). Ісус не лише досконало дотримувався Божого закону, а й по тому сплатив покарання за те, що нам не вдалося досконало його дотримуватися. Ми повертаємося до прекрасного спостереження, що «Він жив життям, яким ми жити не могли, і помер смертю, на яку ми заслужили».

Таким є євангеліє, послання Доброї Новини. Це двері, через які кожен з нас повинен пройти, віруючи в Христа як Того, хто поніс наші гріхи у Своєму тілі на хресті. Але як я казав раніше, євангеліє — це також шлях, яким ми повинні пройти до дня, коли помремо. Йдучи ним, я пізнаю, що Ісус не лише помер замість мене, а також і жив досконалим, праведним життям замість мене. Ось коли Добра Новина євангелія по-справжньому стає доброю!

Отож, як тоді ця Добра Новина євангелія допомагає нам проводити наше щоденне життя в смиренні? З одного боку, це дозволяє нам бути чесними із самими собою, говорячи про наш гріх. Ми можемо прямо подивитися в обличчя нашому гріху, знаючи, що нам його прощено. Навіть коли якийсь гріх є огидним у наших очах (тим більше — в очах Бога), ми можемо відкрито назвати його таким, яким він є, і дякувати Богові за Його прощення.

Особисто я роблю це так: я визнаю конкретний гріх без жодних виправдань, а потім повторюю слова з Ісаї 53:6 собі та Богові: «Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього». Тут я зупиняюся і кажу: «Господи, це я в цьому гріху. Я ходив своєю дорогою». А тоді продовжую: «І Ти, Господи, поклав на Нього, Свого Сина, всі мої провини — і навіть цей огидний гріх, з якого я зараз сповідаюся». Я роблю це або щось подібне, коли усвідомлюю якийсь свій гріх протягом дня.

З іншого боку, євангеліє допомагає нам жити смиренним життям, показуючи гріх іншої людини у світлі нашого власного гріха. Перефразовуючи та навіть розширюючи слова одного з пуритан, горда (або самоправна) людина так зайнята осудженням гріхів інших, що не має часу побачити гріхи власного серця. Разом з тим смиренна людина така зайнята своїми власними гріхами, що не має часу осуджувати гріхи інших.

Багато людей, коли постають перед гріхом іншої людини, повторюють кліше «Якби не милість Божа, там був би й я». Часто вони вживають цю фразу необдумано; часом навіть гірше — цю фразу використовують, щоб дати зрозуміти: «Я ніколи б цього не зробив» або витончено присадити когось, хто зневажливо говорив про іншу людину. Тож замість того, щоб свідчити про щире смирення, ця фраза може стати вираженням самоправних гордощів. Ось таке лукавство нашого оновленого, та все ще грішного серця. Але якщо щиро говорити або навіть думати так, то це сприятиме зростанню в смиренні.

По-третє, євангеліє допомагає нам поводитися смиренно, дозволяючи практикувати тихість і милосердя (див. розділи 4 і 7). Ми можемо по-справжньому оцінити євангеліє, коли побачимо його крізь призму свого власного гріха. І, роблячи це, ми зможемо прощати гріхи інших, тому що нам так багато було прощено.

По-четверте, євангеліє мотивує нас жити в чистоті серця — це значить, мати за свою найвищу ціль жити не заради себе, а заради Того, хто викупив нас, щоб ми були Його народом, Його володінням. Згадайте із 7 розділу, що це любов Христа до Павла — її видно в смерті Христа, яка змушувала його жити саме так. Я часто молюсь за допомогою кількох фраз з давнього гімну «Моя віра дивиться на Тебе»:

Забери мою провину,

З цього дня дозволь мені

Бути повністю Твоїм!

«Забери мою провину» — це означає міцно триматися за євангельську істину. «З цього дня дозволь мені бути повністю Твоїм» — ця молитва про чистоту серця, але таке бажання підживлюється євангелієм.

Підсумовуючи, я б сказав, що по-справжньому жити смиренно, не переживаючи певною мірою на собі істину євангелія щодня, просто неможливо. Тоді постає закономірне питання: як це робити? Ми досягаємо цього, розвиваючи практику розважання та молитви над ключовими фрагментами Писання про євангеліє. Вони мають бути на ваш власний вибір — вірші, які глибоко промовляють до серця. Але спочатку ось фрагменти, які я сам обираю для щоденного переживання євангелія.

Мій улюблений уривок з Писання про євангеліє на всі часи — це 2 Коринтян 5:21: «Того, хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в Ньому». Утім, цей вірш потребує певного пояснення, щоб допомогти нам зрозуміти, про що каже Павло. Діяння Бога, який зробив Христа «гріхом», — не означають, що Він зробив Його грішником, але те, що Він змусив Його нести наш гріх. Бог Отець взяв усі гріхи з усіх нас — гріхи вчинку і бездіяльності; гріхи думок, слів, учинків і мотивів; гріхи, яких ми навіть не усвідомлюємо; усі — і поклав їх на голову Свого улюбленого Сина. Він пред’явив Христові увесь борг наших гріхів. І через Свою смерть на хресті Христос цей борг сплатив.

Фрагмент Писання, який допомагає найкраще зрозуміти те, що Павло мав на увазі, — це Ісаї 53:6:

Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.

Зверніть увагу на останню частину вірша: «Провини нас усіх Господь поклав на нього». Ось що Павло мав на увазі, пишучи «Він [Отець] за нас зробив гріхом».

Можливо, ви побажаєте також запам’ятати для себе попередній вірш, Ісаї 53:5, щоб поміркувати над ним:

Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.

Цей фрагмент детальніше уточнює значення вірша 6. Щоб правда вірша 5 стала для мене більш особистою, я люблю змінювати займенники.

Цей вірш тоді читатиметься так:

Ти ж був поранений за мої гріхи, роздавлений за беззаконня мої. Кара, що мене спасає, була на Тобі, і Твоїми ранами я вилікуваний.

Так, я справді переживаю це євангеліє особисто — або, якщо вжити добре відомий вислів, «проповідую євангеліє кожного дня самому собі».

Друга частина 2 Коринтян 5:21 — «щоб ми стали Божою праведністю в Ньому» — також потребує певного пояснення. Ми, вочевидь, не стаємо самі у собі такими ж праведними, як Сам Бог. Ключем до розуміння слів Павла є два маленьких слова: в Ньому. Так скорочено характеризується наша представницька єдність з Христом. Бог призначив Ісуса бути представником перед Ним усіх тих, хто вірить в Ісуса задля свого спасіння. Тож усе, що Христос зробив у своєму безгрішному житті та смерті за наші гріхи, Він зробив замість нас як наш представник. Отже, вислів «щоб ми стали Божою праведністю в Ньому» означає, що Бог може вважати нас праведними, тому що Він зараховує нам досконалу праведність, яку Ісус продемонстрував за тридцять три роки Свого земного життя.

Фрагмент Писання, який допомагає мені найбільше зрозуміти і застосувати те, що каже Павло, це Филип’ян 3:9:

…і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога — від віри.

Контекстом цього вірша є особисте свідчення Павла про те, як він повністю відрікся від впевненості у власній праведності щодо дотримання закону, щоб цілком покластися на праведність Христа. Зверніть увагу, як він говорить про «праведність, що від Бога — від віри». І знову Павло вживає свій скорочений вираз «в ньому», щоб указати, що це через його представницький союз із Христом він отримує цю праведність від Бога — або, іншими словами, Бог зараховує йому цю праведність Христа.

Отже, 2 Коринтян 5:21, Ісаї 53:6 (і часом вірш 5), а також Филип’ян 3:9 — мої основні вірші для щоденного прийняття Євангелія. Інколи я також використовую деякі з віршів нижче.

«Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші» (Псалми 103:12).

«Як далеко схід від заходу» — це вислів, що означає нескінченну відстань. Хтось зазначив, що, хоч північ і південь зустрічаються біля двох полюсів, схід і захід не зустрічаються ніколи. Ви можете летіти на північ, у напрямку північного полюсу, але щойно проминете його, як негайно прямуватимете на південь. Та якщо почнете летіти на захід, намагаючись обігнути землю, то так і летітимете весь час на захід. Схід із заходом ніколи не зустрічаються. Тож ужити вислів «як далеко схід від заходу» означає, що мої гріхи повністю змиті. Бог викинув їх з голови. Він їх більше не згадує (див. Євреїв 8:12; 10:17).

«Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна» (Ісая 1:18).

Це уривок Писання, до якого я звертаюсь, коли особливо відчуваю провину за свій гріх. Багряний — один з кольорів, який найважче вивести з одягу. У цьому вірші Бог каже, що не важливо, якою глибокою є провина нашого гріха, — Він повністю видалить її. У Новому Завіті ми пізнаємо, що Він робить це через смерть Христа.

«Я, я стираю твої провини заради мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше» (Ісая 43:25). Стирати провини означає видаляти їх з Божої книги обліку. Це в певному сенсі юридична операція. Коли Бог вирішує більше не згадувати провини — це вчинок, який виражає Його ставлення до нас.

«Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні» (Міхей 7:19). Мені, як колишньому моряку, дуже подобається цей уривок, бо я добре знаю, що це означає, коли щось кидають у глибінь моря. Воно зникає назавжди. Це яскрава картина того, як Бог чинить з нашими гріхами.

«Щасливі ті, яким відпущені беззаконня і яким гріхи прикриті. Щаслива людина, якій Господь гріха не порахує» (Римлян 4:7–8). Особливо мені подобається вірш 8, де сказано, що Господь не порахує нам гріха. Він не зробить цього, тому що Він уже порахував наші гріхи Своєму власному Синові. Розважаючи над правдою Божого прощення, ми ніколи не повинні думати, що Бог просто списує наш борг гріха, або, так би мовити, замітає його під якийсь космічний килимок. Ні, борг повинен бути сплачений. Боже правосуддя має бути вдоволене. Але Добра Новина Євангелія про те, що Ісус повністю сплатив борг. Він сповна вдовольнив Боже правосуддя. Саме тому Бог більше не рахує нам гріхів.

«Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, хто в Христі Ісусі» (Римлян 8:1). До цього вірша корисно звертатися, коли ми відчуваємо осуд. Ми його відчуваємо, тому що винні. Бог також це знає, але Він не засуджує нас, оскільки Він уже розправився з цим гріхом через Христа.

«Не розуміючи Божої справедливості й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. Бо мета закону* — Христос, на оправдання кожного, хто вірує» (Римлян 10:3–4). Разом з Филип’ян 3:9 цей уривок Писання добре пояснює праведність Христа, зараховану нам. Зверніть увагу, що Христос є остаточною метою, тобто кінцем закону як засобу досягнення праведності. Він є кінцем закону для нас, тому що досконало виконав його як наш представник. Зважаючи на це, ми тепер постаємо перед Богом праведними. Христос — не кінець закону з огляду на його моральні приписи. Вони досі чинні для нас як вираження морального волевиявлення Бога, якими ми прагнемо через послух сподобатися Йому і прославити Його.

Ось ці фрагменти Писання я використовую, аби щодня переживати євангеліє. На додаток до цих основних уривків (2 Коринтян 5:21; Ісая 53:6; Филип’ян 3:9) я обираю ще один-два, які з певних причин мають особливе значення для мене в той день.

Ще одна думка насамкінець про проповідування євангелія самому собі (або переживання його). У фрагменті Писання, що я навів як приклад на початку цього розділу, Ісус сказав: «Не ті, що при добрім здоров’ї потребують лікаря, лише — хворі. Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лука 5:31–32). Євангеліє — воно лише для грішників, тож ми повинні приходити до нього як усе ще практикуючі грішники, з поставою покаяння через наш гріх. Наш гріх може бути з розряду «терпимих» гріхів, як я їх називаю, в наших очах, але кожен гріх є огидним в очах нашого безкінечно святого Бога. Тож ми повинні приходити зі смиренням митаря, який молився в храмі: «Боже, змилуйся наді мною грішним».

Розглядаючи заповіді Блаженств, ми з’ясували, що по-справжньому смиренна людина:

— убога духом;- засмучена через свій гріх;- тиха з Богом і з іншими людьми;- голодна й спрагла правди; — милосердна до інших людей; — чиста серцем;- є миротворцем;- вважає себе блаженною, коли її переслідують або зневажають за правду.

Це солідний список, і жоден з нас ніколи не досягне досконалості в цих рисах. Ось чому ми щодня потребуємо Євангелія. Тільки євангеліє збереже нас від розчарування і натомість мотивуватиме прагнути смирення, навіть якщо ми так часто зазнаємо невдач.

У нашому прагненні до різних проявів смирення нам також необхідно щоденно усвідомлювати власну залежність від дії та сили Святого Духа. Існує фундаментальний принцип духовного зростання, який я називаю «принципом залежної відповідальності». Наприклад, Бог каже через Павла: «Поводьтеся… у повноті покори». Ми відповідальні робити це, але повинні покластися на Святого Духа, щоб Він дав нам цю змогу. Більше того, ми залежимо від Святого Духа, щоб Він здійснив справжні переміни в наших серцях. Як сказав Павло, «ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1 Коринтян 3:7).

Біблія неодноразово відкриває цей принцип у різних формулюваннях, але лаконічно й чітко його наведено у Євреїв 13:21: «[Нехай Бог] зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами…» Наголос тут на тому, що ми робимо. Наприклад, ми поводимося в повноті покори, але лише завдяки Його силі, яка робить нас здібними та дає все необхідне. Вірш продовжується так: «…здійснюючи у вас те, що йому любе». Це стосується таємничої роботи Святого Духа в нашому внутрішньому єстві, коли Він усе більше перетворює нас на образ Христа. Кожна із цих дій Духа є необхідною.

Відтак, зростаючи в християнському житті, дедалі ми стаємо більш свідомими щодо нашої залежності від праведності Христа, відкритої нам через Євангеліє, а також щодо нашої залежності від Святого Духа. Обидва ці усвідомлення є проявами смирення. Покладаючись на праведність, що є у Христі, та на силу Святого Духа, нехай усі ми прагнемо зростати в смиренні, яким ми бачимо його у восьми рисах Блаженств.

Благословення смирення

Джеррі Бріджес

БЛАГОСЛОВЕННЯ СМИРЕННЯ

^{Джеррі Бріджес}