Щоразу, як огортає мене страх, я на Тебе покладаюсь. (Псалом 56:4)

У відповідь на істину про те, що наша тривога коріниться в невірі, можна почути: “Мене почуття тривоги відвідує майже щодня; і тому складається враження, що моя віра в Божу благодать абсолютно неадекватна. Тож мені цікаво, чи можу я взагалі бути впевненим у своєму спасінні?”

Моя відповідь на це занепокоєння така: уявімо, що ви берете участь в автомобільних перегонах, і ваш суперник, який не хоче, щоб ви закінчили ці перегони, кидає бруд на лобове скло вашої машини. Той факт, що ви тимчасово втрачаєте з поля зору фініш і починаєте виляти по дорозі, не означає, що ви зійдете з дистанції.

І вже напевно не означає, що ви перебуваєте не на тій трасі. Інакше ваш суперник – ваш супротивник – не турбував би вас взагалі. Це просто означає, що вам варто увімкнути склоочищувачі.

Коли нас охоплює тривога і затьмарює наше бачення Божої слави і величі майбутнього, яке Він планує для нас, це не означає, що ми не маємо віри, або що ми не потрапимо на небо. Це означає, що наша віра зазнає нападу.

Від першого удару наша віра в Божі обітниці може здригнутися і захитатися. Але чи залишимося ми на шляху і дійдемо до фінішу, залежить від того, чи розпочнемо ми по благодаті процес опору – чи дамо відсіч невір’ю і тривозі. Чи ввімкнемо ми склоочищувачі?

У Псалмі 56:3 сказано: “Щоразу, як огортає мене страх, я на Тебе покладаюсь”.

Зверніть увагу: тут не сказано: “Я ніколи не борюся зі страхом”. Страх уражає, і починається битва. Отже, Біблія не припускає, що справжні віруючі не матимуть жодних тривог. Навпаки, Боже Слово говорить нам, як боротися, коли вони нападають. Воно говорить нам, як увімкнути двірники на лобовому склі.