Ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Його тіла. (Ефесян 5:29-30)

Зверніть увагу на останню фразу: “бо ми – члени Його тіла”. І не забувайте, що Павло сказав двома віршами раніше, а саме, що Христос віддав Себе за нас, за Його Церкву, “щоби поставити її Собі славною Церквою”. Таким чином, двома різними способами Павло дає зрозуміти, що Христос шукав свою радість у прагненні до святості, краси і щастя Свого народу.

Союз між Христом і Його нареченою настільки тісний (“одне тіло”), що будь-яке добро, зроблене їй, є добром, зробленим Йому Самому. А тоді цей текст чітко стверджує, що Господь прагне годувати, плекати, освячувати і очищати свою наречену, тому що в цьому Він знаходить Свою втіху.

За деякими визначеннями, це не може бути любов’ю. Любов, мовляв, повинна бути вільною від власного інтересу – особливо Христова любов, особливо та, що була явлена на Голгофі. Я ніколи не розумів, як такий погляд на любов може узгоджуватися з цим уривком зі Святого Письма.

Але те, що Христос робить для своєї нареченої, цей текст чітко називає любов’ю: “Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву…” (Ефесян 5:25).

Чому б не дозволити тексту самому визначати для нас, що таке любов, замість того, щоби приносити своє визначення з етики чи філософії? Згідно з цим уривком, любов – це прагнення Христа до власної радості у святій радості Його улюблених.

Неможливо виключити власний інтерес з любові, бо власний інтерес не є тотожним егоїзму. Егоїзм шукає свого особистого щастя за рахунок інших.

Христоподібна любов шукає власного щастя у щасті інших, а не за їхній рахунок. Вона навіть страждатиме і помре за улюбленого, щоб її радість набула повноти в житті і чистоті коханої людини.

Саме так полюбив нас Христос, і саме так Він закликає нас любити одне одного.