О, людино, Він сказав тобі, що є добре, і чого Господь очікує від тебе, а саме: Щоб ти дотримувався правосуддя, любив чинити милосердя, і в покорі ходив з твоїм Богом! (Міхея 6:8)

Ніхто ніколи ще не відчував себе нелюбимим, коли дізнавався, що досягнення власної радості зробить щасливою іншу людину. Мене ніколи не звинувачували в егоїзмі, коли я виправдовував доброту на підставі того, що вона приносить мені радість. Навпаки, діла любові є справжніми настільки, наскільки вони позбавлені неохоти та скупості.

І альтернативою неохоті та скупості у проявах любові є чинити їх не нейтрально чи покірно, а з радістю. Справжнє любляче серце любить добро (Міхея 6:8); воно не просто його чинить. Християнський гедонізм змушує враховувати цю істину.

З того дізнаємося, що ми любимо дітей Божих, коли любимо Бога та виконуємо Його заповіді. Бо це любов до Бога – дотримуватися Його заповідей! А Його заповіді не тяжкі. Адже кожний, хто народився від Бога, перемагає світ. (1 Івана 5:2-4)

Прочитайте ці речення у зворотному порядку і зверніть увагу на логіку. По-перше, народження від Бога дає силу, яка перемагає світ. Це дається як підстава або основа (зверніть увагу на слово “адже”) для твердження, що заповіді Божі не є обтяжливими.

Отже, народження від Бога дає силу, яка перемагає нашу земну відразу до волі Божої. Тепер Його заповіді “не тяжкі”, а є бажанням і насолодою нашого серця. Це і є Божа любов: не тільки те, що ми виконуємо Його заповіді, але й те, що вони не є обтяжливими.

Далі у 2-му вірші сказано, що свідченням справжності нашої любові до дітей Божих є любов до Бога. Чого це вчить нас про нашу любов до дітей Божих?

Оскільки любов до Бога виконує Його волю з радістю, а не з почуттям обтяження, і оскільки любов до Бога є мірилом справжності нашої любові до дітей Божих, то і наша любов до дітей Божих також повинна виконуватися з радістю, а не з почуттям обтяження.

Християнський гедонізм стоїть на службі любові, бо він спонукає нас до послуху з радістю, а не лише вимушено.