Зустрітися

5. Особа Ісуса.

Хто цей Ісус з Назарету – цей назаретський тесля, в чиє ім’я були розроблені численні теологічні системи, організовані церкви по всьому світу, влаштовані хрестові походи, започатковані реформи і оновлення?

Свою думку на це питання висловлювали церковні собори, а також історики, теологи, імператори, режисери, і ще безліч тих, хто вірить, і тих, хто сумнівається.

Але інші люди не можуть відповісти від нашого імені. Ти повинен сам поставити собі це питання і дати на нього свою відповідь. І я повинен. Ісус теж ставив це питання Своїм учням: ««А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я?» Озвавсь Петро та й каже до нього: «Ти – Христос»» (Марка 8:29).

Мій попутнику, я прошу тебе: опиши Христа, з яким ти особисто зустрівся на теренах власного єства. Опиши Його, ніби робиш це другові за горнятком кави. Опиши не божество, про яке ти чув, або в існування якого тебе вчили вірити, але Христа, якого ти насправді зустрів.

А після цього я запрошую тебе тверезо подумати над тим, що відкриває тобі власна розповідь.

Читання: Марка 8, 27–30; Римлянам 10, 8–13.

Я згинаю свої коліна перед Отцем, від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі,

щоб він дав вам за багатством своєї слави скріпитись у силі через його Духа, на зростання внутрішньої людини, і щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові – спромоглися зрозуміти… яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою.

АПОСТОЛ ПАВЛО

6. Заклик з хреста.

Прийняти Особу Ісуса як Христа в кожен куточок нашого життя – це початок перетворення обірванця. Але наше перетворення народжується з самосуперечливого факту: цей Ісус, до якого ми йдемо, є розіп’ятий Бог. Так, для тих, хто прямує до загибелі, послання Хреста – цілковите безглуздя. Але для нас – тих, хто переживає спасіння, воно, хай несвідомо, є водночас силою і незбагненною мудрістю Бога.

Страсті Ісуса – жахливий факт в історії. Але якщо ми хочемо й далі впродовж всього нашого життя пити животворну воду Святого Духа, то повинні залишатися біля тіла нашого розіп’ятого Господа, з якого плинуть води спасіння. Єднання з Ісусом у таємниці Його страждання і смерті є неодмінною умовою переживання Божої сили і мудрості в нашому житті. Про це пише Павло в Посланні до Филип’ян: «Я все втратив … щоб спізнати його й силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті» (Филип’ян 3, 8–10). Того дня, коли ми перестанемо свідчити про Ісуса Христа, прибитого до хреста, ми втратимо свій зв’язок з євангелієм.

Покликання кожного учня – це також покликання і до хреста. Павло казав галатам: «Ви не зможете належати Ісусові Христу, якщо не розіпнете усі свої пристрасті та прояви пожадливості» (див. Галатів 5, 16–25). Самоконтроль над кожною формою гріха, егоїзму, емоційної нечесності і деградованої любові – це вузька дорога до християнської свободи, якою мало хто ходить. Але немає росту без болю, і немає чесності без самозречення. (Звичайно, жодне таке прагнення не є особливо привабливим без особистої любові до Ісуса Христа).

Слухай, що Ісус каже тобі з хреста: «Я помираю, щоб бути з тобою. Я справді помираю, щоб бути з тобою».

А тоді Він шепоче: «Ти помреш хоча б трохи, щоб бути зі Мною?»

Читання: 1 Коринтян 1, 18 – 2, 5; Филип’ян 3, 7–11

Мені здається, що жодна людина, яка повністю збагнула сенс Розп’яття, вже не зможе всерйоз ставитися до будь-якого прояву чи інструменту земної влади, яким би почесним, принадним чи значущим він не виглядав.

МАЛКОЛЬМ МАҐҐЕРІДЖ

7. Через Ісуса ми пізнаємо Авву.

Ким є Бог у твоїй уяві – насправді? Чи Він – невидимий почесний президент зовнішнього простору? Верховний каратель на небесах? Жандарм, який б’є тебе кийком по голові щоразу, коли ти спотикаєшся і падаєш? Прискіпливий митник, який порпається у твоєму моральному багажі в пошуках добрих вчинків і поганих? Всесильний злодій, який вдирається, щоб позбавити тебе миру і радості?

Все це звичайні людські проекції. Під проекцією я маю на увазі те, що ми накладаємо на Бога наше власне зубожіле розуміння Його. Як дорого нам коштують такі ілюзії! Молитися будь-якому Богові, окрім Отця, який знаходить справжню втіху у примиренні, – це омана, малодушність і марновірство. Ба гірше – це ідолопоклонство.

Існує тільки один справжній Бог – Той, якого ми бачимо в особі Ісуса. Ісус прийшов, щоб невидимого Бога можна було побачити і почути. «Хто мене бачив, той бачив Отця», – казав Він (Йоана 14, 9). Ти прагнеш знати, який твій небесний Отець? Подивися в очі Ісуса. Тільки Ісус Христос виявляє нам повне і предивне одкровення Отця. Ісус є людським обличчям Бога.

Одного дня учні запитали Ісуса: «Господи, навчи нас молитися».

Ісус відповів їм: «Коли ви молитесь, кажіть: Отче…»

Отче наш.

Для нас це, без сумніву, знайомі слова. Але для дванадцятьох апостолів це були революційні слова, яких ніколи раніше не чули ні пророки, ні священики. Цим одкровенням Ісуса всі фальшиві образи Бога відмітаються геть.

Ти віриш, що Бог є твоїм Отцем, чи досі вважаєш, що ця звістка надто добра, щоб бути правдою?

Читання: Йоана 14, 6–11

Будь моїм зором, о Господи серця мого. Все, окрім Тебе, – геть усе марнота. Думка моя Ти удень і вночі. Ві сні і в чуванні, Твоя присутність – світло моє. Будь моєю мудрістю, істинним словом моїм; я навіки Твій. Перебувай зі мною, Господи.

ІРЛАНДСЬКА МОЛИТВА VIII СТОЛІТТЯ

8. Бог, який є любов.

Друга радикальна істина, яку повідомляє нам Ісус про Отця, – це те, що Бог є любов’ю. Звучить майже банально, чи не так? Але порівняльне дослідження світових релігій покаже, яким вражаючим і новим є християнське твердження про те, що Бог є любов’ю.

Воно означає, що все, що робить Бог, – це любов. Бог не просто є любов’ю – Він є люблячим, тобто Він завжди діє з любов’ю. Достоту так, як світить сонце, передаючи своє світло і тепло тим, хто їх прийме, так любить Бог, виливаючи Своє світло і тепло на тих, хто їх прийме.

Всі зміни у якості життя християнина виростають зі зміни бачення дійсності. Ісус сказав: «Спізнаєте правду, і правда визволить вас.» (Йоана 8, 32).

Тож я питаю тебе: «Чи справді ти віриш у те, що Бог є повсякчасно, незмінно люблячим?» І чи дозволив ти, щоб ця істина змінила твоє особисте бачення дійсності… кожен прихований закуток, бентежну тінь і сильне бажання, які воно містить? Тут починається твоє особисте перетворення.

Коли я був маленьким хлопчиком, в мене було наївне уявлення, що, коли я йду до сповіді, Бог супиться на мене, тому що я був нечемний. Щойно я визнавав свої гріхи, Бог починав знову усміхатися, уявляв я собі. Якимось чином моя сповідь означала зміну в Богові. Яке безглуздя! Моя сповідь означала зміну лише в мені.

Тепер я розумію все інакше. Це більше схоже на таке: Ми з тобою стоїмо в центрі освітленого кола на помості церкви; решта церкви – в темряві, але нас освітлює яскраве світло. Для мене ця сцена – гарний образ обірванців, що живуть у стані благодаті. А тепер припустимо, що ти чи я вчиняю важкий, навмисний гріх. Що стається? Ми відходимо вбік у темряву, але світло продовжує світити. Божа любов ніколи не змінюється – просто ми робимо вибір відійти від неї. Коли ми каємось, то повертаємось у світло Божої любові, яка перебуває завжди.

Читання: Йоана 4, 7–16

Благодать – це величність, свобода, незаслуженість, несподіваність, новизна, довільність, у яких зв’язок з Богом, а відтак можливість пізнати Його, відкриває людині Сам Бог. Благодать – це Боже благовоління.

КАРЛ БАРТ

9. Бог любить тебе безумовно.

Насамкінець, вражаюче одкровення Ісуса про Його Отця виявляє те, що Бог любить тебе і мене безумовно і такими, якими ми є.

Подумаймо над цим разом. Твій Батько Бог любить тебе таким, яким ти є, а не таким, яким ти повинен бути. Він любить тебе не зважаючи на вірність і невірність, гідність і негідність. Він любить тебе у вранішньому сонці і вечірній зливі. Він любить тебе однаково і в стані гідності, і в стані безчестя. Він любить тебе без застережень, жалю, кордонів, обмежень і кінця. Хай би що сталося, хай би що ти вчинив. Він не може перестати любити тебе!

Одного разу я збирався поїхати в подорож до Нью-Йорка з двома друзями, Полом і Дженні. Пол, банкір, який мав справи в місті, запросив з собою дружину. Але як раз перед від’їздом у їхньої трирічної доньки Марі трохи піднялась температура.

Дженні обернулась до Пола. «Ми не можемо поїхати в Нью-Йорк», – сказала вона.

Пол намагався заспокоїти дружину. «Дженні, в неї таке було двічі за останній рік, – благав він. – Її температура трохи піднімається, а тоді за кілька годин знову нормальна. До того ж, мої батьки будуть тут наглядати за нею, пам’ятаєш? Їдьмо!» Дженні неохоче погодилась, і ми вирушили в аеропорт.

Ось що я запам’ятав собі найбільше про цю подорож:

Ми ще тільки їдемо в авто до аеропорту, коли Пол каже: «Люба, тільки подумай: сьогодні ми зупинимось у готелі «Плаза!»

«О, це прекрасно! – відповіла Дженні. – Ми не були там від нашого медового місяця. І щойно приїдемо в аеропорт, я зателефоную додому і дізнаюсь, як там Марі».

За кілька хвилин Пол сказав: «І, люба, завтра ввечері ми підемо на мюзикл «Чикаго». А потім повечеряємо в «Сарді».

«О, я читала у журналі «Гурман», що в «Сарді» обов’язково треба спробувати їхнє філе яловичини, – сказала Дженні. – Я собі точно його замовлю. І я зможу щовечора телефонувати додому з готелю і дізнаватись, як там Марі».

Дев’ять разів впродовж наступних двадцяти хвилин у розмові Дженні Шелдон мимоволі виявляла турботу про свою доньку – а ми навіть ще не виїхали за місто!

Слухайте ж, мій брат і сестра, Ісус Христос прийшов у цей світ сказати нам, що радше Дженні Шелдон забуде про своє дитятко Марі, ніж Бог коли-небудь забуде тебе! Якщо взяти любов усіх найкращих матерів і батьків, які будь-коли жили на землі (вдумайтеся в це на мить) – усю їхню великодушність, доброту, терплячість, вірність, мудрість, ніжність, силу і любов – і поєднати усі ці чесноти в одній людині, то вона все одно буде лише блідою тінню любові і милосердя у серці Бога до тебе і до мене.

Читання: Ісаї 49, 15–16; Луки 15, 11–33

Велика духовна битва починається – і ніколи не закінчується – коли ми повертаємо собі усвідомлення того, що ми обрані. Задовго до того, як на нас подивились люди, нас бачили люблячі очі Бога. Задовго до того, як хтось почув наш плач чи сміх, нас чув наш Бог, для якого важливе кожне наше слово. Задовго до того, як хтось заговорив до нас у цьому світі, з нами розмовляв голос вічної любові. Наша цінність, неповторність і індивідуальність дані нам не тими, кого ми зустрічаємо в часі, відрахованому годинником – нашому короткому земному житті – але Тим, Хто обрав нас з любові, яка ніколи не минає, любові, яка існувала вічно і буде завжди.

ГЕНРІ НОУЕН

10. Ми волаємо: «Авва!»

Один рабин запросив мене на бар-міцву до своєї синагоги. Під час вечері я спостерігав, як чотирирічний син рабина закінчив їсти, знудьгувався і вибрався з-за столу. Він відійшов не надто далеко, але раптом втратив орієнтири. Хлопчик почав в паніці озиратися довкола, аж поки не помітив свого батька на чолі столу. Він біг так швидко, як тільки могли нести його маленькі ніжки. За півметра від столу він кинувся батькові на коліна з вигуком: «Ав… Ав… Авва!»

Навіть сьогодні, «Авва» – це перше слово, яке починають вимовляти більшість ізраїльських дітей – Авва! Тату!

Ісус каже, що це справжня постава християнської молитви – постава малої дитини, яка тікає до колін батька, вигукуючи: «Тату, Тату!». Під час тих нещадних годин у Гетсиманському саду Ісус взивав: «Авва – Отче!...» (Марка 14, 36). І апостол Павло нагадує нам, що всі Божі сини і дочки отримали того самого Духа, «яким кличемо: «Авва! – Отче!» (Римлян 8, 15).

Бачиш, чому одкровення Ісуса щодо природи Бога таке революційне? Чому жоден християнин не може сказати, що одна форма молитви така ж добра, як і інша, або що одна літургія така ж добра, як і інша? Ісус Христос відкриває нам правду про Бога, у чиїй присутності Мойсей мав зняти своє взуття, Бога, з кінчиків пальців Якого постав цей всесвіт, Бога, в порівнянні з величчю Якого Гранд-Каньйон – це лише секундний спалах, Бога, в порівнянні з силою Якого ядерна бомба – ніщо… Ось до цього безкінечного, святого Бога, каже Ісус, ми можемо наважитися звертатися з близькістю. З тією ж ніжністю, обізнаністю і благоговінням, з якою, по суті, дитина мчить на коліна до свого батька, вигукуючи: «Та… Та… Тату!»

Читання: Галатів 3, 26 – 4, 7

Те, ким ми є, ми визначаємо тим, як звертаємося до Бога.

ТОМАС МЕРТОН

11. Проста молитва.

Ти не мусиш вступати до трапістського монастиря або йти в пустелю, щоб навчитися споглядальної молитви. Почни з цього: проведи сорок хвилин на день свого найкращого часу в простій і побожній молитві: «Авва… Я належу Тобі».

Вдихаючи повітря, промовляй: «Авва.»

Видихаючи, промовляй: «Я належу Тобі». Ця молитва коротка і досконало відповідає нормальному ритму нашого дихання. За три місяці ти зможеш зробити цю просту молитву природною для себе та невід’ємною частиною тебе самого.

Можеш промовляти цю молитву, коли дивишся телевізор, лежиш у ліжку, їдеш на роботу, обідаєш чи сидиш у каплиці. Я часто практикую її під час проповіді.

Авва… Я належу Тобі.

Авва… Я належу Тобі.

Авва… Я належу Тобі.

Це просте вираження поклоніння й покори наповнює наше єство глибоким усвідомленням того, ким ми є – сином чи донькою Отця в Христі Ісусі силою Святого Духа. І cтверджуючи це знову і знову впродовж кожного дня, ми також отримуємо розуміння, чому ми тут, і куди прямуємо.

Господи Ісусе, будь для мене дорогою до Авви – Отця. Будь для мене єдиною істиною та всім моїм життям. Веди мене у розіп’яте життя, яке є справжнім і вічним. Відводь мене від усього, що є меншим. Своєю любов’ю обнови моє єство, щоб я міг прийняти Твою любов, пізнати її по-справжньому і бути Твоєю любов’ю для інших.

Амінь.

19 милостей

Бреннан Меннінг

19 МИЛОСТЕЙ: ДУХОВНА ПОДОРОЖ